ЕМПІРЕЇ

(грец. empyros — вогненний), -їв, мн. 1. Згідно з космогонічними уявленнями стародавніх греків найвища частина неба, наповнена вогнем і світлом. 2. перен. Витати в емпіреях — поринути в мрії, далекі від життя; жити відірвано від дійсності. Я там давненько вже не знав, про справжні емпіреї, а тут Господь наобіцяв гетьманські привілеї. (ЧТ:14); Криві серця і погуки страстей аж порскають, коли стає Антей і вже ось-ось весь небокрай посовгне, от-от напасник той гіперборей, як у журбі вся суша одвологне від раю до пекельних емпірей... (П-2:133-134).

Словник мови Стуса 

ЕПІСТОЛА →← ЕЛЬСІНОР

T: 0.111378788 M: 3 D: 3