САМОУТРАТА

-и, ж., інд.-авт. Похідне від само... і утрата. Утрата самого себе. Край твоєї віри, мов поріг шалений над безгомінням вічного добра самоутрати. (ЧТ:72); хто скін свій пережив ще замолоду, змалку, від народжень, наважившись до всіх самоутрат у цьому самовтраченому світі. (ЧТ:139).

Словник мови Стуса 

T: 0.029727156 M: 1 D: 1