Словник мови Стуса

ПРОМЕТЕЙ

(грец. Promētheus), -я, ч. 1. У давньогрецькій міфології – один з титанів, що викрав з неба вогонь і навчив людей ним користуватися, за що Зевс прикував його до скелі, куди щодня прилітав орел і клював його печінку. 2. перен. Символ людини, що прагне творити добро. Зубами рвемо власне серце. Прометей і орел — водночас. (Т.1,кн.2:52).
Ещё